Пам’ятаємо
наших колег

До служби Васіф працював старшим машиністом навантажувальної машини в СП ТОВ «Трансбалктермінал». Колеги згадують його як урівноваженого, справедливого та відповідального. Васіф захищав Україну з самого початку війни і був справжнім чоловіком, патріотом та Героєм для всіх. Разом з дружиною виховував 5-ти річного сина Назара. У вільний час проводив час зі своєю сім’єю. Васіф загинув смертю хороброго захисника України, залишаючись вірним присязі. Пам’ять про нього завжди буде жити в наших серцях.

До початку війни Віктор працював водієм автотранспортних засобів в СТОВ «Мрія». Мав високе почуття відповідальності, був професіоналом, завжди уважним і доброзичливим. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Віктор добровільно пішов до військкомату. Проходив службу у 113-тій окремій бригаді територіальної оборони в/ч А7378. Воював у найгарячіших точках, не шкодуючи власного здоров'я. Вдома на нього чекали дружина та неповнолітній син.

Він мужньо обороняв Україну від російської навали,боровся за свободу українського народу,за мир та спокій у наших домівках. До початку повномасштабного вторгнення працював апаратником оброблення зерна на Кононівській дільниці ТОВ "Кононівський елеватор". Михайло був надійною,доброю,щирою,життєрадісною людиною,мав багато друзів,був готовий підставити плече кожному,хто потребував його допомоги.Без люблячого та турботливого чоловіка, батька та сина залишились дружина,дві неповнолітні доньки та мати.

У мирному житті Олексій працював на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт у ТОВ «Придніпровський ОЕЗ». За роки роботи проявив себе справжнім професіоналом. Був вірним другом і гарним сім’янином. Після початку повномасштабного вторгнення без роздумів став на захист Батьківщини. Вдома на нього чекали дружина та двоє дітей.

До початку повномасштабного вторгнення Ігор працював старшим охоронником групи швидкого реагування відділу безпеки СТОВ «ГОВТВА», що входить до кластера «Полтава-Південь». На підприємстві його згадують як відповідального і надійного колегу, гарного товариша. Поза роботою вів активний спосіб життя, захоплювався важкою атлетикою і боксом. Ставши на захист країни, він проходив службу у 2-ій мотопіхотній роті в/ч А4532. Обіймав посаду сержанта із матеріального забезпечення. Вірний побратимам і військовій присязі поклав власне життя заради майбутнього України.

До початку повномасштабного вторгнення Григорій працював водієм автотранспортних засобів у ТОВ «АТП-2004». 9 березня 2022 року мобілізувався до Збройних cил України. Проходив службу спочатку у Черкасах, у 4-ій окремій танковій бригаді в/ч А7015. Був механіком-водієм 1-го танкового взводу 7-ої танкової роти 3-го танкового батальйону. Потім його перевели у Дніпро, а далі — на Харківський напрямок. Захищаючи східні рубежі нашої країни, загинув при виконанні бойового завдання.

Десять років свого життя Сергій присвятив роботі у правоохоронних органах. Після звільнення у 2018 році влаштувався охоронником у ТОВ «Кернел-Трейд». З першого дня російської агресії добровольцем вступив до лав територіальної оборони Кіровоградщини. 25 лютого 2022 його призначили на посаду старшого солдата в/ч А7340 174-го батальйону 121-ої окремої бригади регіонального управління «Південь» сил ТрО. Вірний військовій присязі мужній воїн загинув під час виконання бойового завдання у Луганській області. Вдома на захисника чекали двоє неповнолітніх синів.

До початку повномасштабного вторгнення Леонід працював апаратником оброблення зерна на Линовицькій дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Колеги згадують його як порядну, чуйну, відповідальну й хорошу людину, а також — гарного працівника. Виконуючи свій громадянський обов’язок, він став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Службу проходив у роті вогневої підтримки 119-ої бригади. При виконанні бойового завдання поблизу Бахмуту у нього поцілила ворожа ракета. Вдома його чекали матір і хвора сестра.

Олександр народився в с.Миролюбне, Старокостянтинівського району Хмельницької області. Закінчив Миролюбненську загальноосвітню школу. Свою трудову діяльність розпочав в рідному колгоспі ім. Ілліча в 1992 році. З 21.06.2022 року був прийнятий апаратником оброблення зерна 3 розряду. З 12.07.2022 року переведений на посаду апаратника оброблення зерна 4 розряду. На роботі зарекомендував себе відповідальним та дисциплінованим працівником. Добросовісно виконував всі поставлені задачі. Користувався повагою колег, підтримував з ними дружні стосунки. 12 січня 2023 року був призваний на службу до Збройних сил України та приступив до захисту держави від загарбника.

До початку повномасштабного вторгнення Микола тривалий час працював на посаді водія автотранспортних засобів на підприємстві АФ «Хлібороб» у формі ТОВ. Завжди відмінно виконував роботу та був професіоналом своєї справи. У вільний час захоплювався рибалкою: любив спостерігати за природою та її розміреним ритмом. Ставши на захист країни, служив у стрілецькому відділенні 2-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти в/ч А4038. У Миколи залишилися дружина, син і дочка.

До початку повномасштабного вторгнення працював трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва у СТОВ «Дружба-Нова». За час своєї трудової діяльності зарекомендував себе з позитивної сторони, він був гарним другом, порядним колегою та професіоналом своєї справи. Без чоловіка та батька залишилася дружина та неповнолітній син.

Після здобуття освіти, з липня 2012 по 2019 рік працював у правоохоронних органах: був дільничним інспектором та обіймав інші посади в Пирятинському відділені поліції. З 2019 року працював Фахівцем відділу безпеки Молочного кластеру ГК Кернел З 4 березня 2022 року став до лав Збройних сил України, спочатку служив у роті охорони, далі – головним сержантом розвідувального взводу механізованого батальйону в/ч А4712. Життя Героя обірвалося 17 серпня 2023 року в районі населеного пункту Роботине Пологівского району Запорізької області в результаті ворожого авіаобстрілу керованими авіабомбами. Колектив втратив надійного, веселого, сміливого колегу та друга. Немає тих слів, які б зменшили біль від втрати. Назавжди залишаться в нашій памяті його щира посмішка та жага до життя.

До повномасштабного вторгнення Дмитро працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 5-го розряду на Кіровоградській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». До колективу елеватора він приєднався у 2018 році. Був професіоналом своєї справи, за що його поважали всі колеги. Дуже любив свою родину: дружину, 5-річну доньку та новонародженого сина. Вірний своєму громадянському обов’язкову став на захист України. Загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області від кулі ворожого снайпера. Вдома на нього чекали старенький батько, дружина та малолітні дочка й син.

Ярослав любив життя, любив родину та свою роботу. Працював молодшим фахівцем відділу безпеки СТОВ «ГОВТВА», що входить до кластера «Полтава-Південь». Мав заслужений авторитет у колективі, був надійним, щирим, товариським колегою. Захоплювався футболом і грав за збірну кластера «Полтава-Південь». Та коли почалося повномасштабне вторгнення, залишив сім’ю і колег, щоб захищати їхнє майбутнє. Ставши до лав ЗСУ, він служив у 2-ій стрілецькій роті в/ч А4467. Вірний військовій присязі мужньо боронив Батьківщину й загинув, виконуючи бойове завдання. Вдома Ярослава чекали дружина та дві доньки.

Петро мав веселу вдачу, був чуйним і надійним товаришем. Справжній професіонал своєї справи: 12 років він присвятив роботі на ТОВ «Бандурський ОЕЗ». Працював апаратником-екстракторником. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. Військову службу проходив у в/ч А7013. До загибелі двічі отримував поранення, але після шпиталю повертався в частину. Останнім завданням захисника стало визволення села Водяне на Донеччині. Вдома Петра чекали дружина та одинадцятирічна донька.

Іван народився, виріс і навчався у Кіровоградській області. Здобув освіту у сфері ІТ, але після проходження строкової військової служби у 2013 році влаштувався на роботу інженером до Смолінської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Паралельно продовжував навчання по спеціалізації інженерія. Завдяки своїй цілеспрямованості й фаховості з часом доріс до головного інженера. За 9 років роботи зарекомендував себе надійним працівником. Був опорою і другом для колег, за що його і поважали. Чоловік був веселий, життєрадісний і з великими планами на майбутнє. Деякі мрії він встиг здійснити: одружився, купив квартиру і став батьком чудової дівчинки Іванки. «Його хобі — це робота. Він завжди переживав, щоб не підвести колектив. Любив рибалку, але не було часу на неї. Мріяв про автомобіль, будував плани, але на першому місці завжди була родина. Він був справжнім сім’янином!» — розповідає дружина загиблого. З початком війни 28 березня 2022 року став на захист України. Поховали героя у рідному селі Новопавлівка на Кіровоградщині. У нього залишилася дружина, донька та батьки.

Усі знайомі згадують Сергія як добру та світлу людину. Він мав золоті руки та чуйне серце. Був працьовитим і відповідальним, рішучим та мужнім, завжди готовим прийти на допомогу. До початку повномасштабного вторгнення працював трактористом 4-го розряду на Гоголівській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». А ще він дуже любив свою Батьківщину. У 2014-2015 роках захищав територіальну цілісність України у лавах ЗСУ. Коли ворог підступно напав ще з більшою агресією, Сергій Миколайович знову пішов боронити рідну землю. Разом з побратимами з 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецького батальйону в/ч А0409 звільняв Донеччину від загарбників. На полі бою його життя обірвала вибухова травма. Вдома на захисника чекали дружина, донька, син та онуки.

Павло народився у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Закінчив 11 класів школи № 9. Потім вступив до Одеської державної академії будівництва та архітектури. Після здобуття освіти повернувся до рідного міста й влаштувався працювати у компанію Kernel — оператором лінії у виробництві харчової продукції у ТОВ «Старокостянтинівський ОЕЗ». У вільний час любив займатися туризмом, рибалити, їздити на мотоциклі. Його захоплювали гори, лижі, вело, спілкування в компанії друзів. Він випромінював приязність та оптимізм. Брав участь у бігових марафонах. Під час повномасштабного російського вторгнення Павла зарахували до в/ч А7182 водієм 2-го мінометного взводу мінометної частини. «Павло один із перших влаштувався на підприємство, перший поїхав на стажування. Він був дійсно розумним, звертав увагу на деталі, і водночас був дуже толерантним. З величезною повагою ставився до всіх своїх колег. Його визначна заслуга у тому, що перша набрана група операторів була завжди найдружнішою у кращому розумінні цього слова», — коментує інженер-технолог Старокостянтинівського ОЕЗ Вікторія Басько. У Павла був хист до піротехніки, він швидко розбирався у будь-яких механізмах. Побратими говорили: «Вам не страшно, у вас є Пашка». Поховали захисника у рідному місті. Вдома на Ярослава чекали батько, матір, сестра та наречена, весілля з якою планувалося на осінь 2023 року…

До початку повномаштабного вторгнення працював на посаді машиніст зернових навантажувально-розвантажувальних машин ТОВ "Придніпровський ОЕЗ". За роки роботи Віктор проявив себе, як відповідальний працівник та вірний друг. Був чуйним сином та турботливим чоловіком.

Перебував на військовій службі на посаді кулеметник 2 відділення 2 взводу 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону військової частини А 1736. З 31.08.2022р. по 29.08.2023р. вважався зниклим безвісти. До початку повномаштабного вторгнення працював водієм автотранспортних засобів в СТОВ "Говтва". Був доброю та порядною людиною. Без чоловіка та батька залишились дружина і дві доньки.

Олександр народився у місті Одеса. 2008 року закінчив Одеський державний політехнічний університет. Працював у компанії Kernel на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на заводі «Українська Чорноморська індустрія». Разом із родиною проживав в Одесі. Під час повномасштабного російського вторгнення воював у лавах 126-ої бригади 222-го батальйону Збройних сил України. Був стрільцем 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти. «Олександр дуже любив свою родину. Був прикладом для колег у роботі. По життю був позитивною, щирою людиною. Завжди приймав виважені рішення. З перших днів повномасштабного вторгнення сам пішов до військкомату», — згадують колеги загиблого. Поховали захисника у рідному місті. Подано петицію на присвоєння звання Героя України посмертно. Вдома на Олександра чекали мати, тато, брат і сестра.

Після здобуття освіти, з липня 2009 по серпень 2009 року працював апаратником оброблення зерна в ТОВ « Еколінія». З 2015 року ро 2016 рік працював на посаді робочого в Балинські сільські раді. З 2021 року був прийнятий на посаду апаратника оброблення зерна 4 розряду в ТОВ « Кононівський елеватор» дільниця Балин. Спочатку з 29 червня 2023 року став до лав Збройних сил України у військову частину А4152 де проходив навчання. Далі – служба в частині А4056 - кулеметником 2 батальйону, 6 роти. Життя Героя обірвалося 14 жовтня 2023 року в районі населеного пункту Сергіївка, Сватівського району Луганської області. Під час контрнаступу отримав поранення не сумісне з життям. Колектив втратив надійного, веселого, сміливого колегу та друга. Немає тих слів, які б зменшили біль від втрати. Назавжди залишаться в нашій пам'яті його щира посмішка та жага до життя.

До лав ЗСУ призваний 25.02.2022 р. Сергій працював в компанії Kernel ТОВ «Старокостянтинівський ОЕЗ» оператором лінії у виробництві харчової продукції з 15.11.2021. На роботі зарекомендував себе дисциплінованим працівником. Відповідально відносився до поставлених задач. Користувався повагою колег, підтримував з ними дружні стосунки.Поховали захисника на кладовищі рідного с.Пашківці, Старокостянтинівського району. Без гоови сім'ї лишились дружина та два сина.

До початку повномасштабного вторгнення Володимир понад чотири роки пропрацював гідротехніком у Придніпровському кластері. 5 березня 2022 року його мобілізували та направили до Полтави. З того моменту рідні не мали з ним жодного зв’язку. У складі 1-го механізованого батальйону в/ч А0693 утримував передню лінію оборони поблизу села Благодатне Донецької області. Вони першими вступили у бій з ворогом, що намагався прорвати рубежі й просунутися вглиб території. Побратими згадують, що солдату Володимиру Надкриничному вдалося зайняти вигідну позицію, звідки він вів прицільний вогонь по живій силі противника. На жаль, у нього поцілив ворожий боєприпас. Від отриманих поранень герой помер.

Віталій був доброю, чесною, порядною людиною та зразковим сім'янином. До мобілізації працював водієм автотранспортних засобів на Лазірківській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Разом з дружиною виховали доньку та сина, який нині служить у ЗСУ. Рідні говорять, що дві його маленькі онуки не чекають подарунків, а мріють, щоб дідусь Віталій завітав до них на День народження на «невидимому» авто. Як справжній чоловік Віталій доєднався до ЗСУ. Служив у 2-му стрілецькому батальйоні 4-ої окремої танкової бригади в/ч А7015. Вдома на нього чекали дружина, діти й онуки.

Був професіоналом своєї справи, працьовитим, відповідальним, добрим. На жаль, військова служба наклала свій відбиток на здоров'я Олексія Миколайовича. В нього виявили рак. Лікування не допомагало, хвороба швидко прогресувала і його не стало. Без чоловіка та батька залишилась дружина та двоє синів.

Молодим хлопцем Анатолій пройшов строкову військову службу. Після її завершення прийшов працювати у СТОВ «Дружба-Нова». Був трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва. До роботи ставився сумлінно, з великою відповідальністю і професіоналізмом виконував свої трудові обов'язки. Рідні відзначають Анатолія як працьовиту та добродушну людину. Любив займатися спортом і планував повернутися до цивільного життя після перемоги. Захищати Україну від російського фашизму пішов ще у 2014 році під час антитерористичної операції. Вдруге на захист рідної землі став у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Військову службу ніс у лавах 163-го окремого батальйону територіальної оборони в/ч А7330. Вдома Анатолія чекали дружина, донечка та син.

До початку російсько-української війни Віталій працював токарем у СТОВ «Придніпровський край». Як справжній чоловік та патріот України 12 березня 2022 року добровольцем пішов захищати країну. Проходив службу в Чернігівській області у складі 24-го прикордонного загону в/ч А2193. У липні його перевели на рубежі Донецької області. Загинув при виконанні бойового завдання у районі Мар'їнки. Вдома його чекали дружина, син і старенька мати.

Михайло захищав Україну ще до початку повномасштабної війни — він брав участь в АТО на Сході. У 2018 році повернувся додому й почав працювати у ТОВ «Гусятинський елеватор» на посаді майстра. З початком нової атаки ворога чоловік без вагань пішов боронити нашу державу. Без сумніву став до лав Збройних сил України. Був командиром танкового взводу танкової роти танкового батальйону в/ч А1815. Загинув у запеклому бою з російськими окупантами. Вдома на Михайла чекав син.

До служби в ЗСУ Василь працював пресувальником – формувальником в цеху грануляції в ПРАТ «ПОЕЗ–КЕРНЕЛ ГРУП» з 2009 року. Колеги пам’ятають його як доброго, надійного та відповідального товариша, висококласного фахівця на своєму робочому місці. У вільний час любив займатися рибалкою, полюбляв техніку. Був щирий в спілкуванні з друзями та колегами. Він випромінював дружелюбність та оптимізм. Василь захищав Україну з самого початку війни, до лав ЗСУ вступив 10 березня 2022 року, служив аеророзвідці 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Берзучка, був справжнім чоловіком, патріотом та Героєм для всіх. Разом з дружиною виховував двох дітей Єгора та Аню. Василь загинув смертю хороброго захисника України, залишаючись вірним присязі. Пам’ять про нього завжди буде жити в наших серцях.

До мобілізації Руслан працював на Лазірківській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Він був апаратником оброблення зерна 5-го розряду й обслуговував пульт керування на елеваторі. Колеги згадують його як урівноваженого, принципового лідера, що завжди мав свою думку. Вільний час присвячував своїй сім’ї, підводному полюванню, а також захоплювався столярством і різьбленням по дереву. Для двох своїх доньок власноруч змайстрував колиски. Молодша з дівчаток народилася влітку 2022 року й пам'ятатиме свого тата тільки з розповідей мами та старшої сестрички. Під час повномасштабного російського вторгнення Руслан воював у 2-му стрілецькому батальйоні 6-ої стрілецької роти в/ч А2167. Загинув під час оборонних боїв поблизу Вугледару. Внаслідок танкового обстрілу ворога захисник отримав тяжкі поранення грудної клітки несумісні з життям. Вдома на нього чекали дружина та дві доньки.

До початку повномасштабного вторгнення працював трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва у СТОВ «Дружба-Нова». За час своєї трудової діяльності зарекомендував себе з позитивної сторони, він був гарним другом, порядним колегою та професіоналом своєї справи. У 2014-2015 роках брав учать у антитерористичній операції на сході України. Вдруге на захист рідної землі зі зброєю в руках став у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Олексій - це приклад мужності та оптимізму. Без чоловіка та батька залишилися дружина та двоє синів.

До початку повномасштабного вторгнення Роман працював апаратником оброблення зерна СП ТОВ «Трансбалктермінал». Він був світлою, порядною, доброю, відповідальною людиною. Солдат боронив нашу країну у лавах механізованої роти механізованого батальйону 65-ої бригади в/ч А7013. Обіймав посаду командира механізованого взводу. Вдома на нього чекали дружина та трирічний син.

До початку повномасштабного вторгнення Юрій працював на посаді провідного фахівця з оформлення спадщини у СТОВ «Дружба-Нова». Був гарним другом, порядним колегою і професіоналом своєї справи. Рідні згадують його як роботящу та добродушну людину. Він дуже любив вести активний спосіб життя, захоплювався технікою та планував після перемоги повернутися до цивільного життя. Знайомі зазначають, що Юрій завжди був прикладом мужності й оптимізму. У травні 2022 року захисник долучився до ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів в/ч А4723 на посаді водія механізованого взводу. Загинув при виконанні бойового завдання на межі Харківської та Луганської областей. Вдома його чекали дружина та дві донечки.

До початку повномасштабного вторгнення Сергій працював слюсарем-ремонтником 5-го розряду та електрогазозварником на елеваторі Лазірківської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Він був спокійним та урівноваженим, але разом з тим ініціативним. Завжди долучався до розв’язання виробничих питань. Разом з дружиною виховував її доньку та дуже хотів мати й власних дітей. Сергій мав дефіцитну військову спеціальність, тому був мобілізований протягом першого місяця війни. Ніс службу у 26-ій Бердичівській артилерійській бригаді ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича в/ч А3091.

Дмитро залишився у пам’яті колег і рідних доброю, ввічливою та порядною людиною. До початку повномасштабного вторгнення він працював старшим охоронником-пожежником на елеваторі Семенівської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Поза роботою захоплював

До початку повномасштабного вторгнення він працював трактористом-машиністом сільськогосподарського кластера «Дружба-Нова». А 2 серпня 2022 року долучився до лав ЗСУ. Служив на посаді радіотелефоніста 2 стрілецької роти. Колеги згадують Миколу з позитивної сторони. Він був гарним другом, порядним колегою та професіоналом своєї справи. Без чоловіка та батька залишилася дружина, неповнолітні син та донька.

Після закінчення школи вступив до Професійно-технічного училища №26 міста Кременчук, де здобув професію слюсаря-ремонтника. Влітку Дмитро звернувся до центру комплектування аби підписати контракт зі Збройними Силами України. 1 листопада хлопець був направлений до 169 навчального центру смт. Десна, де і розпочав свою службу. Згодом юнак проходив службу у складі 72-ї окремої механізованої бригади (військова частина А2167). Дмитро був командиром відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти. Молодий чоловік стояв на захисті Батьківщини лише 3 місяці…6 лютого, поблизу населеного пункту Вугледар на Донеччині рашисти обстріляли позиції підрозділу де перебував Дмитро. Від отриманих поранень наш захисник загинув. Життєва дорога Дмитра була короткою, але заслуговує найбільшої шани та поваги. Попри свій юний вік він не злякався, не заховався, а добровільно пішов захищати рідну землю від загарбників. Його життя ще тільки починалося, йому б ще жити, створювати сім’ю та виховувати дітей, але війна безжальна… Дмитро віддав своє життя заради нашого майбутнього, щоб ми могли жити у вільній та незалежній державі.

За час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який проявляв ініціативу і приймав правильні рішення в питаннях, що стосуються його трудової діяльності. Борис був доброю, працьовитою, сміливою людиною. У 2014-2015 роках брав учать у антитерористичній операції на сході України. Вдруге на захист рідної землі зі зброєю в руках став у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Борис - це приклад мужності та оптимізму. У Бориса залишилася дружина, донька та син.

Максим працював на Старокостянтинівському олійноекстраційному заводі оператором лінії у виробництві харчової продукції з 2021 року. Під час повномасштабного російського вторгнення його зарахували на посаду майстра відділення регламенту та ремонту агрегатів взводу регламенту та ремонту ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону. Під час бойових дій загинув від уламків ворожих боєприпасів. В лікарському свідоцтві про смерть зазначено "розтрощення тіла". Поховали захисника на кладовищі рідного с. Пашківці, Старокостянтинівського району. Не дивлячись на юний вік, Максим був відважною та сильною людиною. Він мужньо боронив землю та віддав своє життя за нашу свободу.

До початку повномаштабного вторгнення працював на посаді фахівця з моніторингу та диспетчеризації на підприємстві АФ "Хлібороб" у формі ТОВ. Сергій зарекомендував себе з позитивної сторони, був відповідальним та ініціативним. У Сергія залишилась дружина та двоє синів.

До початку повномасштабного вторгнення працював апаратником оброблення зерна Філії "Ніжинський елеватор" СТОВ "Дружба-Нова". Роман був порядною, доброю, відповідальною людиною. Гарним сім'янином. Без чоловіка та батька залишились дружина та двоє неповнолітніх дітей 6-ти і 10-ти років.

Олександр працював на посаді слюсаря-ремонтника ТОВ "Придніпровський ОЕЗ". За роки роботи Олександр проявив себе як відповідальний працівник, будучи професіоналом своєї справи проявив себе, як наставник для новачків. Був добрим другом, турботливим батьком та чоловіком.

Олександр народився в м. Чорноморськ. У 2012 році закінчив Іллічівський професійний судноремонтний ліцей. Працював в компанії Kernel на посаді оператора механізованих та автоматизованих складів насіння, на заводі УКРАЇНСЬКА ЧОРНОМОРСЬКА ІНДУСТРІЯ. Жив із родиною в місті Чорноморськ. Під час повномасштабного російського вторгнення Олександр воював у лавах 126 бригади 222 батальйону Збройних сил України. Олександр дуже любив свою родину, став прикладом для колег по роботі. По життю був позитивною, щирою людиною. Завжди приймав виважені рішення. У квітні 2021 року пішов служити за контрактом. Вдома на Олександра чекали дружина, та двоє синів

До початку повномасштабного вторгнення працював техніком (систем відеоспостереження) відділу безпеки та охоронної діяльності. Кирил був професіоналом в своєму напрямку, завжди опановував нові навички з керування дронами для модернізації системи відеоспостереження, був спокійною врівноваженою людиною. Без чоловіка та батька залишились дружина та восьмирічний син.

Дмитро народився в Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу № 20. Потім здобув диплом магістра з енергетики сільськогосподарського виробництва з відзнакою в Кіровоградському національному технічному університеті. До початку повномасштабного вторгнення Дмитро працював слюсарем-сантехніком ПРАТ "КРОПИВНИЦЬКИЙ ОЕЗ". Був професіоналом своєї справи, всі поставлені задачі виконував відповідально, проявляв ініціативу, допомагав колегам. Дмитро був світлою, порядною, доброю, відповідальною ЛЮДИНОЮ. У вільний час завжди приходив на допомогу рідним, друзям та колегам. Всі пам'ятають його відкриту душу, щире серце та золоті руки. "Ми будемо пам’ятати Діму, як активного, життєрадісного, світлого юнака, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, готовий допомогти кожному, мріяв, любив життя…"- розповіли колеги загиблого Дмитра.

До початку повномасштабного вторгнення працював на посаді фахівця з моніторингу та диспетчеризації на підприємстві АФ "Хлібороб". А після вторгнення пішов захищати Україну та отримав звання молодшого лейтенанта, командира 1 стрілецької роти. Максим відмінно виконував свою роботу, був професіоналом своєї справи, тривалий час працював на підприємстві. У Максима залишились батьки.

"Ігор, брат мій, по життю вогонь. Він скрізь і всюди. Трудоголік у роботі. Упертий у спорті. Після 40-ка років почав бігати марафони. З юності: гори, скелі, веслування, туризм. Такі люди поспішають жити, ніби відчувають. Все робив сам, своїми руками: ремонти, машини, комп'ютери. І, звичайно, він був людина слова та дуже відповідальний!» — описує Ігоря його сестра. 24.02.22. Ігор пішов записуватися до територіальної оборони. Охочих виявилося більше, ніж потрібно. Тому не взяли. Пішов у військкомат, там не знайшли його "справу". Тоді залишилось волонтерство. Була машина, тому почав возити-вивозити людей. 4 березня сказав сестрі з племінниками, колишній дружині та сину зібрати речі та повіз їх до кордону. Бо жили на околиці Києва з боку Ірпеня. 8 березня подзвонив однокласник, та попросив вивезти його разом з дітьми з села поряд із Бородянкою. Де з перших днів зайшли окупанти. Туди могли прорватись лише військові і лише зі зброєю. Але Ігор не зміг відмовити. Сів до машини сам та поїхав. Після того зв’язок обірвався. Його знайшли зі зв'язаними ззаду руками та очима. І кулею... У канаві з водою біля села Забуяння. Далеко від дороги наприкінці квітня. Вірний друг та волонтер Андрій впізнав Ігоря зі спортивних речей в одній із груп в соціальній мережі серед невідомих лише наприкінці травня.

Тарас працював вантажником дільниці готової продукції олієдобування у ПрАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод». Був порядною, доброю людиною і працьовитим та відповідальним робітником. Без чоловіка та батька залишилися дружина та шестирічний син.