Пам’ятаємо
наших колег

Kernel об’єднує 11 тис. співробітників в різних куточках України. На початку повномасштабного вторгнення частина колег була мобілізована чи потрапили в окупацію, зазнавши утисків і тортур. Ми пам’ятаємо наших колег, як вони прийшли до нас в компанію, зростали поруч із нами та в потрібний момент проявили героїзм як гідні представники української нації.
На цій сторінці ми вшановуємо пам’ять про 38 загиблих співробітників, цивільних та хто став до лав Сил оборони України. Дякуємо, колеги, за ваш внесок в нашу спільну перемогу та світле майбутнє для України.
Александренко Віктор Миколайович
Рядовий Віктор Александренко загинув 4 січня 2023 року поблизу Кремінної. Під час виконання бойового завдання він підірвався на протитанковій міні. Йому назавжди 44 роки.
До початку війни Віктор працював водієм автотранспортних засобів в СТОВ «Мрія». Мав високе почуття відповідальності, був професіоналом, завжди уважним і доброзичливим. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Віктор добровільно пішов до військкомату. Проходив службу у 113-тій окремій бригаді територіальної оборони в/ч А7378. Воював у найгарячіших точках, не шкодуючи власного здоров'я. Вдома на нього чекали дружина та неповнолітній син.
Варава Олексій Вікторович
Солдат, командир відділення безпілотних авіаційних комплексів розвідувального взводу Олексій Варава загинув 12 листопада 2022 року. Він помер від травм, отриманих при виконанні бойового завдання у районі Кліщіївки Донецької області. Йому назавжди 38 років.
У мирному житті Олексій працював на посаді майстра навантажувально-розвантажувальних робіт у ТОВ «Придніпровський ОЕЗ». За роки роботи проявив себе справжнім професіоналом. Був вірним другом і гарним сім’янином. Після початку повномасштабного вторгнення без роздумів став на захист Батьківщини. Вдома на нього чекали дружина та двоє дітей.
Вовк Ігор Олександрович
Старший солдат Ігор Вовк загинув на Донеччині 28 квітня 2023 року. Його життя обірвалося при виконанні завдання у районі села Діброва Краматорського району. Йому назавжди 33 роки.
До початку повномасштабного вторгнення Ігор працював старшим охоронником групи швидкого реагування відділу безпеки СТОВ «ГОВТВА», що входить до кластера «Полтава-Південь». На підприємстві його згадують як відповідального і надійного колегу, гарного товариша. Поза роботою вів активний спосіб життя, захоплювався важкою атлетикою і боксом. Ставши на захист країни, він проходив службу у 2-ій мотопіхотній роті в/ч А4532. Обіймав посаду сержанта із матеріального забезпечення. Вірний побратимам і військовій присязі поклав власне життя заради майбутнього України.
Ворона Григорій Васильович
Сержант Григорій Ворона загинув у бою 5 червня 2022 року поблизу села Гусарівка Ізюмського району Харківської області. Йому назавжди 55 років. 12 липня 2022 року героя посмертно нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни».
До початку повномасштабного вторгнення Григорій працював водієм автотранспортних засобів у ТОВ «АТП-2004». 9 березня 2022 року мобілізувався до Збройних cил України. Проходив службу спочатку у Черкасах, у 4-ій окремій танковій бригаді в/ч А7015. Був механіком-водієм 1-го танкового взводу 7-ої танкової роти 3-го танкового батальйону. Потім його перевели у Дніпро, а далі — на Харківський напрямок. Захищаючи східні рубежі нашої країни, загинув при виконанні бойового завдання.
Ворона Сергій Володимирович
Старший солдат Сергій Ворона загинув 29 травня 2022 року у бою поблизу Лисичанська Луганської області. Йому назавжди 36 років.
Десять років свого життя Сергій присвятив роботі у правоохоронних органах. Після звільнення у 2018 році влаштувався охоронником у ТОВ «Кернел-Трейд». З першого дня російської агресії добровольцем вступив до лав територіальної оборони Кіровоградщини. 25 лютого 2022 його призначили на посаду старшого солдата в/ч А7340 174-го батальйону 121-ої окремої бригади регіонального управління «Південь» сил ТрО. Вірний військовій присязі мужній воїн загинув під час виконання бойового завдання у Луганській області. Вдома на захисника чекали двоє неповнолітніх синів.
Гибало Леонід Васильович
Старший солдат Леонід Гибало загинув 31 липня 2023 року під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку. Його життя обірвалося внаслідок прямого влучання ракети. Йому назавжди 30 років.
До початку повномасштабного вторгнення Леонід працював апаратником оброблення зерна на Линовицькій дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Колеги згадують його як порядну, чуйну, відповідальну й хорошу людину, а також — гарного працівника. Виконуючи свій громадянський обов’язок, він став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Службу проходив у роті вогневої підтримки 119-ої бригади. При виконанні бойового завдання поблизу Бахмуту у нього поцілила ворожа ракета. Вдома його чекали матір і хвора сестра.
Гончарук Микола Степанович
Старший солдат, стрілець-санітар Микола Гончарук загинув 28 листопада 2022 року поблизу Красногорівки Донецької області. Його група потрапила під мінометний, артилерійський і танковий обстріл. Від отриманих поранень він загинув. Йому назавжди 59 років.
До початку повномасштабного вторгнення Микола тривалий час працював на посаді водія автотранспортних засобів на підприємстві АФ «Хлібороб» у формі ТОВ. Завжди відмінно виконував роботу та був професіоналом своєї справи. У вільний час захоплювався рибалкою: любив спостерігати за природою та її розміреним ритмом. Ставши на захист країни, служив у стрілецькому відділенні 2-го стрілецького взводу 1-ої стрілецької роти в/ч А4038. У Миколи залишилися дружина, син і дочка.
Жужгін Дмитро Євгенович
Старший стрілець Дмитро Жужгін загинув 9 квітня 2023 року у районі Сєверодонецька. Життя захисника обірвала куля снайпера. Йому назавжди 33 роки.
До повномасштабного вторгнення Дмитро працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування 5-го розряду на Кіровоградській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». До колективу елеватора він приєднався у 2018 році. Був професіоналом своєї справи, за що його поважали всі колеги. Дуже любив свою родину: дружину, 5-річну доньку та новонародженого сина. Вірний своєму громадянському обов’язкову став на захист України. Загинув поблизу населеного пункту Червонопопівка Сєвєродонецького району Луганської області від кулі ворожого снайпера. Вдома на нього чекали старенький батько, дружина та малолітні дочка й син.
Капко Ярослав Валерійович
Старший солдат Ярослав Капко загинув 14 жовтня 2022 року під час оборони Донеччини. Він потрапив під ворожий мінометний обстріл поблизу населеного пункту Курдюмівка. Йому назавжди 35 років.
Ярослав любив життя, любив родину та свою роботу. Працював молодшим фахівцем відділу безпеки СТОВ «ГОВТВА», що входить до кластера «Полтава-Південь». Мав заслужений авторитет у колективі, був надійним, щирим, товариським колегою. Захоплювався футболом і грав за збірну кластера «Полтава-Південь». Та коли почалося повномасштабне вторгнення, залишив сім’ю і колег, щоб захищати їхнє майбутнє. Ставши до лав ЗСУ, він служив у 2-ій стрілецькій роті в/ч А4467. Вірний військовій присязі мужньо боронив Батьківщину й загинув, виконуючи бойове завдання. Вдома Ярослава чекали дружина та дві доньки.
Кирилюк Петро Вікторович
Матрос Петро Кирилюк загинув 3 грудня 2022 року під час визволення населеного пункту Водяне Донецької області. Виконуючи бойове завдання він отримав смертельне поранення. Йому назавжди 43 роки.
Петро мав веселу вдачу, був чуйним і надійним товаришем. Справжній професіонал своєї справи: 12 років він присвятив роботі на ТОВ «Бандурський ОЕЗ». Працював апаратником-екстракторником. З початком повномасштабного вторгнення пішов захищати країну. Військову службу проходив у в/ч А7013. До загибелі двічі отримував поранення, але після шпиталю повертався в частину. Останнім завданням захисника стало визволення села Водяне на Донеччині. Вдома Петра чекали дружина та одинадцятирічна донька.
Кожухар Іван Ігорович
Сержант Іван Кожухар, заступник командира бойової машини, загинув 21 квітня 2022 року під час мінометного обстрілу на Донеччині. Герою назавжди буде 30 років. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Іван народився, виріс і навчався у Кіровоградській області. Здобув освіту у сфері ІТ, але після проходження строкової військової служби у 2013 році влаштувався на роботу інженером до Смолінської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Паралельно продовжував навчання по спеціалізації інженерія. Завдяки своїй цілеспрямованості й фаховості з часом доріс до головного інженера. За 9 років роботи зарекомендував себе надійним працівником. Був опорою і другом для колег, за що його і поважали. Чоловік був веселий, життєрадісний і з великими планами на майбутнє. Деякі мрії він встиг здійснити: одружився, купив квартиру і став батьком чудової дівчинки Іванки. «Його хобі — це робота. Він завжди переживав, щоб не підвести колектив. Любив рибалку, але не було часу на неї. Мріяв про автомобіль, будував плани, але на першому місці завжди була родина. Він був справжнім сім’янином!» — розповідає дружина загиблого. З початком війни 28 березня 2022 року став на захист України. Поховали героя у рідному селі Новопавлівка на Кіровоградщині. У нього залишилася дружина, донька та батьки.
Колодний Сергій Миколайович
Старший солдат Сергій Колодний загинув 4 травня 2023 року під час оборони Донеччини. Захисник потрапив під обстріл з боку збройних сил російської федерації поблизу селища Хромове Бахмутського району. Йому назавжди 52 роки.
Усі знайомі згадують Сергія як добру та світлу людину. Він мав золоті руки та чуйне серце. Був працьовитим і відповідальним, рішучим та мужнім, завжди готовим прийти на допомогу. До початку повномасштабного вторгнення працював трактористом 4-го розряду на Гоголівській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». А ще він дуже любив свою Батьківщину. У 2014-2015 роках захищав територіальну цілісність України у лавах ЗСУ. Коли ворог підступно напав ще з більшою агресією, Сергій Миколайович знову пішов боронити рідну землю. Разом з побратимами з 3-го стрілецького відділення 2-го стрілецького взводу стрілецького батальйону в/ч А0409 звільняв Донеччину від загарбників. На полі бою його життя обірвала вибухова травма. Вдома на захисника чекали дружина, донька, син та онуки.
Лаврик Павло Миколайович
Солдат Павло Лаврик загинув 14 травня 2023 року поблизу села Дорожнянка Пологівського району Запорізької області. Захисник потрапив під ворожий мінометний обстріл. Йому назавжди 29 років.
Павло народився у місті Старокостянтинів Хмельницької області. Закінчив 11 класів школи № 9. Потім вступив до Одеської державної академії будівництва та архітектури. Після здобуття освіти повернувся до рідного міста й влаштувався працювати у компанію Kernel — оператором лінії у виробництві харчової продукції у ТОВ «Старокостянтинівський ОЕЗ». У вільний час любив займатися туризмом, рибалити, їздити на мотоциклі. Його захоплювали гори, лижі, вело, спілкування в компанії друзів. Він випромінював приязність та оптимізм. Брав участь у бігових марафонах. Під час повномасштабного російського вторгнення Павла зарахували до в/ч А7182 водієм 2-го мінометного взводу мінометної частини. «Павло один із перших влаштувався на підприємство, перший поїхав на стажування. Він був дійсно розумним, звертав увагу на деталі, і водночас був дуже толерантним. З величезною повагою ставився до всіх своїх колег. Його визначна заслуга у тому, що перша набрана група операторів була завжди найдружнішою у кращому розумінні цього слова», — коментує інженер-технолог Старокостянтинівського ОЕЗ Вікторія Басько. У Павла був хист до піротехніки, він швидко розбирався у будь-яких механізмах. Побратими говорили: «Вам не страшно, у вас є Пашка». Поховали захисника у рідному місті. Вдома на Ярослава чекали батько, матір, сестра та наречена, весілля з якою планувалося на осінь 2023 року…
Максименко Олександр Іванович
Солдат Олександр Максименко загинув 24 липня 2023 року поблизу населеного пункту Микільське Херсонської області. Він потрапив під ворожий мінометний обстріл. Йому назавжди 41 рік.
Олександр народився у місті Одеса. 2008 року закінчив Одеський державний політехнічний університет. Працював у компанії Kernel на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на заводі «Українська Чорноморська індустрія». Разом із родиною проживав в Одесі. Під час повномасштабного російського вторгнення воював у лавах 126-ої бригади 222-го батальйону Збройних сил України. Був стрільцем 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти. «Олександр дуже любив свою родину. Був прикладом для колег у роботі. По життю був позитивною, щирою людиною. Завжди приймав виважені рішення. З перших днів повномасштабного вторгнення сам пішов до військкомату», — згадують колеги загиблого. Поховали захисника у рідному місті. Подано петицію на присвоєння звання Героя України посмертно. Вдома на Олександра чекали мати, тато, брат і сестра.
Надкриничний Володимир Іванович
Солдат Володимир Надкриничний загинув 18 квітня 2022 року. Захищаючи позиції поблизу села Благодатне Донецької області, помер від отриманих у бою поранень. Йому назавжди 55 років.
До початку повномасштабного вторгнення Володимир понад чотири роки пропрацював гідротехніком у Придніпровському кластері. 5 березня 2022 року його мобілізували та направили до Полтави. З того моменту рідні не мали з ним жодного зв’язку. У складі 1-го механізованого батальйону в/ч А0693 утримував передню лінію оборони поблизу села Благодатне Донецької області. Вони першими вступили у бій з ворогом, що намагався прорвати рубежі й просунутися вглиб території. Побратими згадують, що солдату Володимиру Надкриничному вдалося зайняти вигідну позицію, звідки він вів прицільний вогонь по живій силі противника. На жаль, у нього поцілив ворожий боєприпас. Від отриманих поранень герой помер.
Нікітченко Віталій Григорович
Старший сержант Віталій Нікітченко загинув 7 січня 2023 року в районі Соледару. Під час виконання завдання разом з побратимами він потрапив під мінометний обстріл і загинув від отриманих травм. Йому назавжди 55 років.
Віталій був доброю, чесною, порядною людиною та зразковим сім'янином. До мобілізації працював водієм автотранспортних засобів на Лазірківській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Разом з дружиною виховали доньку та сина, який нині служить у ЗСУ. Рідні говорять, що дві його маленькі онуки не чекають подарунків, а мріють, щоб дідусь Віталій завітав до них на День народження на «невидимому» авто. Як справжній чоловік Віталій доєднався до ЗСУ. Служив у 2-му стрілецькому батальйоні 4-ої окремої танкової бригади в/ч А7015. Вдома на нього чекали дружина, діти й онуки.
Петріченко Анатолій Олександрович
Старший солдат Анатолій Петріченко загинув 2 березня 2022 року поблизу міста Прилуки Чернігівської області. Він мужньо тримав оборону позицій, але смертельна травма обірвала життя захисника. Йому назавжди 33 роки.
Молодим хлопцем Анатолій пройшов строкову військову службу. Після її завершення прийшов працювати у СТОВ «Дружба-Нова». Був трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва. До роботи ставився сумлінно, з великою відповідальністю і професіоналізмом виконував свої трудові обов'язки. Рідні відзначають Анатолія як працьовиту та добродушну людину. Любив займатися спортом і планував повернутися до цивільного життя після перемоги. Захищати Україну від російського фашизму пішов ще у 2014 році під час антитерористичної операції. Вдруге на захист рідної землі став у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Військову службу ніс у лавах 163-го окремого батальйону територіальної оборони в/ч А7330. Вдома Анатолія чекали дружина, донечка та син.
Підпурний Віталій Якович
Солдат Віталій Підпурний загинув 17 липня 2022 року поблизу Мар’їнки на Донеччині. Йому назавжди 46 років.
До початку російсько-української війни Віталій працював токарем у СТОВ «Придніпровський край». Як справжній чоловік та патріот України 12 березня 2022 року добровольцем пішов захищати країну. Проходив службу в Чернігівській області у складі 24-го прикордонного загону в/ч А2193. У липні його перевели на рубежі Донецької області. Загинув при виконанні бойового завдання у районі Мар'їнки. Вдома його чекали дружина, син і старенька мати.
Процишин Михайло Іванович
Старший лейтенант Михайло Процишин загинув 8 березня 2022 року. Його життя обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу села Лукашівка на Чернігівщині. Йому назавжди 57 років.
Михайло захищав Україну ще до початку повномасштабної війни — він брав участь в АТО на Сході. У 2018 році повернувся додому й почав працювати у ТОВ «Гусятинський елеватор» на посаді майстра. З початком нової атаки ворога чоловік без вагань пішов боронити нашу державу. Без сумніву став до лав Збройних сил України. Був командиром танкового взводу танкової роти танкового батальйону в/ч А1815. Загинув у запеклому бою з російськими окупантами. Вдома на Михайла чекав син.
Саакян Руслан Артурович
Мотострілок Руслан Саакян загинув 9 березня 2023 року під час оборони Донеччини. Солдат потрапив під танковий обстріл поблизу Вугледару Волноваського району. Йому назавжди 32 роки.
До мобілізації Руслан працював на Лазірківській дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Він був апаратником оброблення зерна 5-го розряду й обслуговував пульт керування на елеваторі. Колеги згадують його як урівноваженого, принципового лідера, що завжди мав свою думку. Вільний час присвячував своїй сім’ї, підводному полюванню, а також захоплювався столярством і різьбленням по дереву. Для двох своїх доньок власноруч змайстрував колиски. Молодша з дівчаток народилася влітку 2022 року й пам'ятатиме свого тата тільки з розповідей мами та старшої сестрички. Під час повномасштабного російського вторгнення Руслан воював у 2-му стрілецькому батальйоні 6-ої стрілецької роти в/ч А2167. Загинув під час оборонних боїв поблизу Вугледару. Внаслідок танкового обстрілу ворога захисник отримав тяжкі поранення грудної клітки несумісні з життям. Вдома на нього чекали дружина та дві доньки.
Скрипнюк Роман Вадимович
Молодший лейтенант Роман Скрипнюк загинув 8 березня 2023 року на Запорізькому напрямку. Під час виконання бойового завдання він потрапив під мінометний обстріл. Йому назавжди 30 років.
До початку повномасштабного вторгнення Роман працював апаратником оброблення зерна СП ТОВ «Трансбалктермінал». Він був світлою, порядною, доброю, відповідальною людиною. Солдат боронив нашу країну у лавах механізованої роти механізованого батальйону 65-ої бригади в/ч А7013. Обіймав посаду командира механізованого взводу. Вдома на нього чекали дружина та трирічний син.
Сліпченко Юрій Олександрович
Старший солдат Юрій Сліпченко загинув 4 серпня 2023 року. Він потрапив під мінометний обстріл противника між населеними пунктами Новоселівське Луганської області та Берестове Харківської області. Йому назавжди 43 роки.
До початку повномасштабного вторгнення Юрій працював на посаді провідного фахівця з оформлення спадщини у СТОВ «Дружба-Нова». Був гарним другом, порядним колегою і професіоналом своєї справи. Рідні згадують його як роботящу та добродушну людину. Він дуже любив вести активний спосіб життя, захоплювався технікою та планував після перемоги повернутися до цивільного життя. Знайомі зазначають, що Юрій завжди був прикладом мужності й оптимізму. У травні 2022 року захисник долучився до ЗСУ. Служив у складі одного з підрозділів в/ч А4723 на посаді водія механізованого взводу. Загинув при виконанні бойового завдання на межі Харківської та Луганської областей. Вдома його чекали дружина та дві донечки.
Ставицький Сергій Миколайович
Солдат, артилерист Сергій Ставицький Сергій загинув 24 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Сіверськ Донецької області. Позиція, на якій він знаходився з побратимами зазнала ракетного обстрілу. Йому назавжди 31 рік.
До початку повномасштабного вторгнення Сергій працював слюсарем-ремонтником 5-го розряду та електрогазозварником на елеваторі Лазірківської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Він був спокійним та урівноваженим, але разом з тим ініціативним. Завжди долучався до розв’язання виробничих питань. Разом з дружиною виховував її доньку та дуже хотів мати й власних дітей. Сергій мав дефіцитну військову спеціальність, тому був мобілізований протягом першого місяця війни. Ніс службу у 26-ій Бердичівській артилерійській бригаді ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича в/ч А3091.
Трихно Дмитро Юрійович
Молодший сержант Дмитро Трихно загинув 22 березня 2022 року у місті Костянтинівка Донецької області. У будівлю, де він перебував з побратимами, влучила ракета противника. Йому назавжди 29 років.
Дмитро залишився у пам’яті колег і рідних доброю, ввічливою та порядною людиною. До початку повномасштабного вторгнення він працював старшим охоронником-пожежником на елеваторі Семенівської дільниці ТОВ «Кононівський елеватор». Поза роботою захоплювався автомобільною технікою. Коли ворог вдерся на нашу землю, він став на захист Батьківщини у лавах ЗСУ. Службу проходив у в/ч А0281. У Дмитра залишилися батьки та брат.
Труба Дмитро Олександрович
Молодий командир відділення Дмитро Труба загинув 6 лютого 2023 року поблизу Вугледару. Рашисти обстріляли позиції підрозділу, де перебував наш захисник, й від отриманих поранень він загинув. Йому назавжди 22 роки.
Дмитро народився у місті Глобине. Вдома закінчив школу, а потім вступив до Кременчуцького професійно-технічного училища №26. Здобув професію слюсаря-ремонтника. Після закінчення навчання влаштувався працювати охоронником на елеваторі Глобинської дільниці ПрАТ «Полтавське ХПП». Попри свій юний вік хлопець не злякався, не заховався, а добровільно пішов захищати рідну землю від загарбників. Влітку 2022 року Дмитро звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки й підписав контракт зі Збройними Силами України. У листопаді його направили до 169-го навчального центру «Десна» імені князя Ярослава Мудрого. Згодом юнак проходив службу у складі 72-ої окремої механізованої бригади в/ч А2167. Він був командиром відділення 3-го мотопіхотного взводу 3-ої мотопіхотної роти. Молодий чоловік стояв на захисті Батьківщини лише 3 місяці. Його життя обірвала ворожа куля.
Ус Борис Олексійович
Бойовий медик Борис Ус загинув 2 березня 2022 року на Чернігівщині. Він наклав життям, стримуючи штурм противника поблизу міста Прилуки Чернігівської області. Йому назавжди 52 роки.
До початку повномасштабного вторгнення Борис працював трактористом-машиністом сільськогосподарського виробництва у СТОВ «Дружба-Нова». Зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який проявляв ініціативу і приймав правильні рішення. Був доброю, працьовитою, сміливою людиною. У 2014-2015 роках брав учать в антитерористичній операції на сході України. Вдруге на захист рідної землі зі зброєю в руках став у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Військову службу ніс у 163-му окремому батальйоні територіальної оборони в/ч А7330. Вдома Бориса чекали дружина, донька та син.
Цуркану Олександр Георгійович
Захисник Олександр Цуркану помер 2 серпня 2023 року у шпиталі від численних поранень отриманих під час оборони Донеччини. Йому назавжди 41 рік.
До початку повномасштабного вторгнення Олександр працював на посаді слюсаря-ремонтника у ТОВ «Придніпровський ОЕЗ». За роки роботи проявив себе як відповідальний працівник, а добре знаючись на власній справі був гарним наставником для новачків. Колеги й родина задують його як надійного друга та турботливого батька і чоловіка. До лав ЗСУ мужній захисник вступив 28 квітня 2022 року. Був зарахований до 81-ої окремої аеромобільної бригади в/ч А0641. У травні того ж року отримав численні осколкові поранення під час артилерійського обстрілу на Донецькому напрямку. Після лікування знову повернувся до служби, щоб захищати наш народ від загарбника у найгарячіших точках. Вірний своїй присязі продовжував боронити Батьківщину, але внаслідок нового поранення у серпні 2023 року помер у шпиталі. Вдома його чекали дружина і діти.
Череватюк Олександр Олександрович
Солдат Олександр Череватюк загинув 25 липня 2023 року на Харківщині. У бою під Куп'янськом у нього поцілив ворожий снаряд. Йому назавжди 30 років.
Олександр жив і працював у своєму рідному місті — Одесі. Тут закінчив Одеський державний політехнічний університет, а потім влаштувався на роботу в компанію Kernel. Працював на посаді слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики на заводі «Українська Чорноморська індустрія». Під час повномасштабного російського вторгнення воював у лавах 126-ої бригади 222-го батальйону Збройних сил України. «Олександр дуже любив свою родину. По життю був позитивною і щирою людиною, завжди приймав виважені рішення. На роботі колеги намагалися брати з нього приклад. У перші дні повномасштабного вторгнення він сам пішов до військкомату», — розповідають знайомі захисника. Поховали героя у рідному місті. Вдома на Олександра чекали мати, тато, брат і сестра.
Чусов Кирил Вікторвич
Солдат, оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів Кирило Чусов загинув 15 березня 2022 року в місті Баштанка Миколаївської області. Під час бойових дій він з побратимами потрапив під мінометний обстріл і отримав важкі поранення. Йому назавжди 32 роки.
Спокійний і врівноважений, люблячий чоловік і гарний батько. До початку повномасштабного вторгнення Кирило працював техніком систем відеоспостереження відділу безпеки та охоронної діяльності ТОВ «Бандурський ОЕЗ». Він був професіоналом своєї справи, залюбки опановував нові навички керування дронами для модернізації системи відеоспостереження. Мужній воїн пішов захищати рідну землю та воював у лавах 65-ої окремої механізованої бригади в/ч А7013. Вдома на Кирила чекали дружина та восьмирічний син.
Шульгін Дмитро Анатолійович
Солдат Дмитро Шульгін помер 3 липня 2023 року в лікарні. 27 червня, під час виконання бойового завдання з розмінування села Роботине Запорізької області, він потрапив під артилерійський обстріл. Йому назавжди 35 років.
Дмитро народився у Кропивницькому. Тут закінчив загальноосвітню школу № 20. Потім здобув диплом магістра з енергетики сільськогосподарського виробництва з відзнакою у Кіровоградському національному технічному університеті. До початку повномасштабного вторгнення працював слюсарем-сантехніком у ПрАТ «Кропивницький ОЕЗ». Був гарним фахівцем: усі поставлені задачі виконував відповідально, проявляв ініціативу, допомагав колегам. Світла, порядна людина, що завжди приходила на допомогу рідним, друзям і колегам. Всі пам'ятають його відкриту душу, щире серце та золоті руки. Військову службу ніс в інженерно-саперному батальйоні 808-ої інженерної бригади в/ч А3955. «Ми будемо пам’ятати Діму як активного, життєрадісного, світлого юнака, який ще тільки починав будувати свої плани на життя, вдихав кожну його мить на повні груди, готовий допомогти кожному. Мріяв, любив життя», — згадують колеги загиблого.
Левкуліч Віктор Володимирович
Солдат Віктор Левкуліч загинув 24 жовтня 2023 року, рятуючи побратимів у бою на Запорізькому напрямку. Йому назавжди 37 років.
До початку повномасштабного вторгнення Віктор працював на посаді машиніста зернових навантажувально-розвантажувальних машин у ТОВ «Придніпровський ОЕЗ». Колеги згадують його як відповідального працівника і вірного друга. У грудні 2022 року захисник вступив до лав ЗСУ. У рядах десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону боронив село Вербове Запорізької області. Під час ворожої атаки він віддав своє життя, допомагаючи врятуватися побратимам. Вдома на захисника чекали батьки та дружина.
Мельник Іван Вікторович
Солдат-кулеметник Іван Мельник загинув 14 жовтня 2023 року. Він отримав несумісні з життям поранення поблизу Сергіївки Сватівського району Луганської області. Йому назавжди 39 років.
Іван народився, здобув освіту та працював у своєму рідному селі Балин на Хмельниччині. Відразу після навчання у 2009 році влаштувався апаратником оброблення зерна в ТОВ «Еколінія». Потім у 2015-2016 роках працював робочим у Балинській сільській раді. З 2021 року він обіймав посаду апаратника оброблення зерна 4-го розряду в ТОВ «Кононівський елеватор» дільниця Балин. У червні 2023 року захисник став до лав Збройних Сил України. Спочатку він проходив навчання у в/ч А4152, потім служив кулеметником 2-го батальйону 6-ої роти у в/ч А4056. Життя героя обірвалося у запеклому бою під час контрнаступу на Луганському напрямку. Колектив згадує Івана як надійного, веселого, сміливого колегу та друга. Назавжди залишаться у пам’яті його щира посмішка та жага до життя.
Живило Іван Григорович
Сержант Іван Живило загинув 17 серпня 2023 року від ворожого авіаобстрілу керованими бомбами на Запорізькому напрямку. Йому назавжди 32 роки.
Іван народився у селі Давидівка на Пирятинщині. Після закінчення місцевої школи 2008 року вступив до Донецького юридичного інституту. Здобувши освіту, працював у правоохоронних органах: спочатку був дільничним інспектором, потім обіймав інші посади в Пирятинському відділені поліції. З 2019 року працював фахівцем відділу безпеки молочного кластеру СТОВ «Хоробор Агро». 4 березня 2022 року мужній захисник став до лав Збройних сил України. Спочатку служив у роті охорони, далі — головним сержантом розвідувального взводу механізованого батальйону. Життя героя обірвалося у районі села Роботине Пологівського району Запорізької області. Ворог обстріляв керованими авіабомбами позиції, де знаходився Іван з побратимами. Колектив запам’ятав його як надійного і професійного колегу, а ще — веселого товариша, що мав велику жагу до життя. Немає тих слів, які б зменшили біль від втрати.
Гиляка Олександр Вікторович
Сержант Олександр Гиляка загинув 24 жовтня 2023 року, потрапивши під артилерійський обстріл на Запорізькому напрямку. Йому назавжди 49 років.
Олександр народився у селі Миролюбне Старокостянтинівського району Хмельницької області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу та у 1992 році розпочав свою трудову діяльність у рідному колгоспі ім. Ілліча. У червні 2022 року прийшов працювати на елеватор «Веснянка»: спочатку його прийняли апаратником оброблення зерна 3-го розряду, а вже у липні перевели на посаду апаратника оброблення зерна 4-го розряду. 12 січня 2023 року став на захист країни у лавах Збройних сил України. Він був заступником командира БМП, навідником 2-го механізованого взводу 2-го батальйону. Загинув мужній воїн під час виконання бойового завдання в районі села Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області. Разом з побратимами потрапив під артилерійський обстріл і отримав смертельні поранення. У колективі Олександра згадують як відповідального та дисциплінованого працівника. Завжди на совість виконував поставлені задачі. Колеги його поважали, з багатьма він підтримував дружні стосунки. Світла пам’ять про хороброго захисника назавжди залишиться у наших серцях.
Агаджанов Васіф Ібратович
Солдат Васіф Агаджанов загинув 6 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу Іванівки Херсонської області. Йому назавжди 34 роки.
До початку повномасштабної війни Васіф працював старшим машиністом навантажувальної машини в СП ТОВ «Трансбалктермінал». Колеги згадують його як урівноваженого, справедливого та відповідального працівника. Понад усе любив свою сім’ю, з якою проводив кожну вільну хвилину. Справжній патріот і мужній воїн відразу став до лав Збройних сил України. Васіф загинув смертю хороброго захисника, залишаючись вірним присязі. Пам’ять про нього завжди житиме у серцях побратимів, колег, рідних і знайомих. Вдома на захисника чекали дружина та 5-річний син.
Бондаренко Михайло Володимирович
Матрос Бондаренко Михайло Володимирович загинув 3 листопада 2023 року під час штурмових дій поблизу Кринки Херсонської області. Йому назавжди 35 років.
До початку повномасштабного вторгнення працював апаратником оброблення зерна на Кононівській дільниці ТОВ "Кононівський елеватор". Михайло був надійною, доброю, щирою, життєрадісною людиною, мав багато друзів, був готовий підставити плече кожному, хто потребував його допомоги. Він мужньо обороняв Україну від російської навали, боровся за свободу українського народу, за мир та спокій у наших домівках. Без люблячого та турботливого чоловіка, батька та сина залишились дружина, дві неповнолітні доньки та мати.
Терещенко Тарас Анатолійович
Тарас Терещенко загинув 20 липня 2023 року о 8 годині ранку, перед початком роботи. Він потрапив під артилерійський обстріл по території підприємства ПрАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод». Міна, що розірвалася поряд з ним, завдала важких травм, несумісних з життям. Йому назавжди 38 років.
Тарас працював вантажником дільниці готової продукції олієдобування у ПрАТ «Вовчанський олійноекстракційний завод». Був порядною, доброю людиною і працьовитим та відповідальним робітником. Без чоловіка та батька залишилися дружина та шестирічний син.
Карук Ігор Васильович
Ігор був волонтером, загинув від рук окупантів біля Бородянки. Поїхав туди 8 березня ризикуючи життям, рятувати однокласника з родиною та зник. Йому назавжди 47 років.
"Ігор, брат мій, по життю вогонь. Він скрізь і всюди. Трудоголік у роботі. Упертий у спорті. Після 40-ка років почав бігати марафони. З юності: гори, скелі, веслування, туризм. Такі люди поспішають жити, ніби відчувають. Все робив сам, своїми руками: ремонти, машини, комп'ютери. І, звичайно, він був людина слова та дуже відповідальний!» — описує Ігоря його сестра. 24.02.22. Ігор пішов записуватися до територіальної оборони. Охочих виявилося більше, ніж потрібно. Тому не взяли. Пішов у військкомат, там не знайшли його "справу". Тоді залишилось волонтерство. Була машина, тому почав возити-вивозити людей. 4 березня сказав сестрі з племінниками, колишній дружині та сину зібрати речі та повіз їх до кордону. Бо жили на околиці Києва з боку Ірпеня. 8 березня подзвонив однокласник, та попросив вивезти його разом з дітьми з села поряд із Бородянкою. Де з перших днів зайшли окупанти. Туди могли прорватись лише військові і лише зі зброєю. Але Ігор не зміг відмовити. Сів до машини сам та поїхав. Після того зв’язок обірвався. Його знайшли зі зв'язаними ззаду руками та очима. І кулею... У канаві з водою біля села Забуяння. Далеко від дороги наприкінці квітня. Вірний друг та волонтер Андрій впізнав Ігоря зі спортивних речей в одній із груп в соціальній мережі серед невідомих лише наприкінці травня.

Про нашу допомогу співробітникам та Україні

Дізнатися більше
Запити щодо даної сторінки приймаються на пошту:
[email protected]